Енн Банкрофт

Енн Банкрофт (Анна Марія Луїза Італіано) народилася 17 вересня 1931 року в Бронксі, Нью-Йорк, у родині італійських емігрантів з провінції Потенца, і померла 6 червня 2005 року. Лауреатка «Оскара», трьох премій BAFTA, двох «Золотих глобусів», двох «Тоні», двох Primetime Emmy і призу Каннського кінофестивалю — одна з лише 24 акторів в історії, що отримали «потрійну корону» драматичного мистецтва.

Банкрофт прославилася на Бродвеї як вчителька сліпої та глухої Гелен Келлер у п'єсі «Чудотворниця», за яку отримала свого першого «Тоні». У кінематографічній версії 1962 року її гру було відзначено «Оскаром» за найкращу жіночу роль. П'ять років по тому увічнила себе як спокусниця місіс Робінсон у «Випускник» Майка Ніколса — образ, що став майже синонімом до сюжетного типу «доросла жінка та молодий герой». У стильно поставленому «Людина-слон» Девіда Лінча грає сценічну зірку Кендал, що допомагає Джону Меррику. У екранізації листів «Черінґ Кросс Роуд, 84» — нью-йоркська бібліотекарка-епістолярна. У комедії Мела Брукса «Бути чи не бути» і драмі «Великі сподівання» виявила інший бік таланту.

Була одружена з режисером і коміком Мелом Бруксом понад 40 років, виховували сина Макса. Зіграла й режисувала фільм Fatso (1980), а в театрі продовжувала виступати в престижних постановках до останніх років життя. Померла від раку матки на 73-му році. У 1996 році її було введено до Театральної Зали Слави.