Другий Трагічний Фантоцці
Il Secondo tragico Fantozzi
Режисер: Лучано Сальче
Сценарій: Леонардо Бенвенути, П'єро Де Бернарді, Лучано Сальче
Композитор: Франко Биксио, Фабіо Фрицци
Країна: Італія
Студія: Rizzoli Film
Озвучка: багатоголосий закадровий | EnterFilm, Cine+
Вік: 16+
У ролях
Друга частина культової італійської комедійної саги про невдаху-бухгалтера Уго Фантоцці, знята Лучано Сальче 1976 року за сценарієм самого Паоло Вілладжо. Стрічка продовжує літопис принижень і дрібних катастроф, який почався з «Фантоцці» (1975), і остаточно перетворює персонажа на національний міф Італії — слово «fantozziano» з того часу увійшло до побуту, означаючи фатально безталанного маленького чоловічка корпоративної ери. Цього разу Фантоцці виграє у внутрішній лотереї право супроводжувати свого зверхника, мегадиректора, в розкішну подорож до Монте-Карло — і, звісно, перетворює виграш на низку принизливих халеп. Між ними — катастрофічне полювання у графських угіддях, ніч у похмурому замку, де його чекає чергова кара від начальства, та сцена обов'язкового кіноклубу, на якому співробітники змушені дивитись і вихваляти «Броненосець Потьомкін» Ейзенштейна. Бунт проти культурної повинності стає одним із найзнаменитіших епізодів в історії італійського кіно. Вілладжо грає Фантоцці з фізичною самовідданістю клоуна Чапліна та точністю сатирика: за зовнішньою буфонадою — гострий портрет службовця 1970-х, розчавленого ієрархією. Гумор тут болючий, абсурд — соціальний, а фінальні гегі будуються на мовній грі, яку складно повторити будь-якою іншою мовою. Раджу всім, хто цінує європейську комедію абсурду, від Жака Таті до Ріше, і хоче зрозуміти, чому Італія досі цитує Фантоцці у щоденних розмовах.
